Кожна людина має дар Божий. І чим швидше вона розкриє в собі цей дар та відчує потребу в його вираженні, тим раніше вона зможе наповнити своє життя улюбленою справою, розвинути свої майстерність і талант, прикрасити світ своєю творчістю й неповторністю. Життя - скільки складових частин включає це слово: народження, навчання, пізнання світу, захоплення. У цьому логічному ланцюжку народився особливий талант Раїси Миколаївни Клименко. , мешканки села Покровське.
Про таких сильних духом людей, як Раїса Клименко можна розповідати годинами. Руки цієї людини по справжньому "золоті", і їм підвладна будь - яка робота. Вишивання це хобі, спосіб провести дозвілля. І однією з найталановитіших, заповзятих вишивальниць села є Клименко Раїса. Переступивши поріг її світлого будинку , неначе потрапляєш в інший світ. Все навколо заквітчано її надзвичайної краси роботами: вишитими рушниками, скатертинами, серветками, картинами, в які вона вклала часточку своєї душі. Від її творінь важко відірвати погляд. Про кожне з них вона розповідає, як про власну дитину: з любов'ю, ніжністю, трепетом.
Любов до рукоділля перейшла від бабусі з якою вона проживала. Свій перший рушник майстриня вишила гладдю у 5 класі, а вже потім опанувала вишивку "хрестиком". З дитинства вона мріяла стати вчителем. Мрія її здійснилась. У 18 років вона прийшла працювати до Покровської школи старшою піонервожатою, заочно навчалась в педагогічному інституті. 40 років свого трудового стажу віддала цій школі, працюючи учителем української мови та літератури. Має звання старший вчитель. Неодноразово була нагороджена відзнаками району, області та міністерства освіти.
В Покровському Раїса Миколаївна зустріла свою долю. Чоловік Василь Гаврилович теж має мистецький хист: любить музику, народну пісню, грає на баяні. 36 років працював у сільському Будинку культури, має нагороду _ відмінник культури. Разом виховали двох синів.
Раїса Миколаївна говорить, що вишивку не лишала ніколи, вишивала коли діти були малі, коли грали весілля, коли тяжко хворів син.Роботи майстрині експонувались на багатьох виставках. Свої роботи вона дарувала для сільської бібліотеки.
Хоч і має жінка 75років, її натруджені руки створюють все нові і яскравіші вироби.Знаючи про вишивку майже все, майстриня продовжує вдосконалювати свій досвід, ділиться ним з іншими, бо хочеться залишити про себе пам'ять світлу і довгу, як та нитка і хрестик на вишитому власноруч рушникові, як в серцях поколінь, так і на полотні.
Немає коментарів:
Дописати коментар